У космосі...
У чорній порожнечі диво-всесвіту
Свічадами спалахують зірки…
Тебе зустріла лиш в минулу середу,
А чи шукала? Всі свої роки…
Летіли метеори в невагомості,
Планети на орбітній висоті…
Ти просто увірвався до свідомості,
І просто залишився у житті…
Блакить озону тьмЯніла від погляду
Небесно-незабудкових очей.
Тебе ковтала, давлячись від голоду,
Під покривалом зоряних ночей.
Комети вишивали небо, і супутники
Паєтками світились в висоті.
З тобою ми – самотні два попутники –
Яким поталанило у житті.
Бо ми вже двох… у нас своя галактика,
Незвідана сторонніми людьми…
Самотності розтанула вже арктика,
Ми разом… Чуєш?... Просто обійми…
