Злодій
Сором ходить – кров всю п`є.
Завжди у пошуку – куди гвіздок встромити?
Вже ніч посіла світський трон,
А він їдучий спрей проллє,
Щоб скнючий сон
Навчив свідомість жити.
У згнирі голки – сіль бичів.
Періщить згадкою – крізь голову штани не вдіти.
Втекти від себе – стіни злі,
Обсіли вихід до Світів.
Панічна злість на тлі,
Де бавляться в стражданнях діти.
Спустіє дощ – вкрадуть Святі.
Пришле печаль себе – красава у конверті.
Обняла Місяць тінь Землі,
Шкодує долю сироти,
За десять років в однім дні…
Поглянути в прекрасні очі Смерті.