Емігрант
ІІ Повернення
Володимир Шойхер.
Коли він підпливав до міста,
не грали труби урочисто –
лише в його уяві. Шум
від купи збуджених моторів
та натовпу у світлофорів
породжував тривожний сум.
В одному з бокових каналів
за ним закріплений причалик,
вірніше, за його човном.
Там офіційну мав адресу,
поштову скриньку, де всю пресу
поштар складав йому гурто̀м.
За жѝтло баржа слугувала,
яку він, власне, до причалу
кормою і втулив туди,
на «радість» звичну вже сусідів,
що також на човнах всіх видів,
як він, жили серед води.
– Привіт! – Здоров будь! – залунали
знайомі голоси з причалу,
що одночасно слугував
за набережну для туристів,
які завжди присутні в місті,
бо місто звалось Амстердам.
У цьому місті є багато,
як в нього, барж, в них на кімнати
переробляють люди трюм;
і квадратури вистачає,
а на воді і шум стихає,
і підключити можна струм…
Сплативши чималі̀ рахунки,
книжкові обійшов лавкѝ.
Колишні поновив стосунки
з салонами картин таки:
усі відвідав вернісажі,
де виставлялися пейзажі,
що у мандрівках малював,
чи, кажуть критики – «писав».
Хай невеличкий, все ж прибуток
приходив на його рахунок.
Пейзаж голландський, знаний скрізь,
багатий не минав турист.
Як повертався вже додому,
побачив морду він знайому
й на ній до себе інтерес.
Що ж, дочекався. Гарний пес.
Господарка пивного бару
дає притулок сенбернару,
до речі, пиво там завжди
густе знайомим наливає,
а вдень туристам добавляє
до пива крапельку води.
Все ж, треба покормить Таліба –
їсть м`ясо і не хоче хліба.
Він любить мріяти, що десь
його кохана виглядає
і, заклопотаний увесь,
в дорогу скоро він рушає,
та тільки справи не дають…
І він придумує ті справи:
ще щось доробить, щось підправить
і завтра зранку – в добру путь…
