23.03.2020 09:30
for all
19 views
    
rating 5 | 2 usr.
 © Анатолій Костенюк

Емігрант

Емігрант

IV Побачення з «давньою знайомою»*

– Значить, я права? В ньому є щось не зовсім нормальне?
– Моя дорога юна леді, хто з нас повністю нормальний?
Агата Крісті, «Побачення зі смертю»

В чарі̀вному хитросплетінні

вже місто огорнули тіні.

Ледь чутний розпочався дощ

молитвою вечірніх прощ.

Прощаючись із днем минулим

та людством стомлено поснулим,

до світанкової зорі

горять реклами й ліхтарі.

По площам та проспектам чистим

шукають враження туристи

і запах трункових грибів

серед червоних ліхтарів.


В крисані, темному плюмажі

його очікує на баржі

жіноча постать. Краплепад

її ретельно оминає.

Йому здалось її він знає,

чи знав багато літ назад.

– Уклін мій Вам, шляхетна пані!

– Я бачу ти мене впізнав.

Ми зустрічалися в останнє,

як ти поранений лежав

снаряду вражений уламком.

– Вас бачив, як лежав за танком...


(Якщо дивитись довго в небо,

здається, що війни нема

і помирати вже не треба –

війна закінчиться сама.

Якщо дивитись довго в небо,

здається, що шумлять гаї,

а не трава навколо тебе

і шурхіт кулі у землі.

За мною тихо спить Європа,

до неї в маренні пливу,

а сам лежу на дні окопа,

від хмар очей не відірву.)


На каву зайдете у трюм?

Знайомі хвалять, як готую.

– Що ж з задоволенням скуштую.

До кави що? – Рахат-лукум.

– Жінки до ласощів охочі,

та ще, коли посеред ночі…

– Жартуєте. Живу осібно…

Ввімкнути світло? – Не потрібно.

Люблю дивитися вночі

на легкий пелюсток свічі.

– Свічки запалюю, буває,

коли електрики немає.

Тож зараз запалю. Ну як

Вам кави аромат і смак?

– Пристойні. Побратими, друзі,

всі хто поліг у лісо-смузі,

передають тобі привіт,

бажають, щоб ти зміг як слід,

на цьому непростому світі

за себе і за них прожити.

Про тебе згадують якраз.

До зустрічі. Мені вже час.


В турботах зранку воскресав

дощем омитий Амстердам.

Виблискує вологе чадо.

Збігає по дахам вода,

у їхні схилені свічада

небесна глибина спада.

Запрошують людей кав`ярні

в затишні закутки свої.

Омите місто у чеканні

від сонця пестощів стоїть.


В ранковій сонячній заграві –

пусті дві філіжанки кави.


*«давня знайома» - смерть


Анатолій Костенюк цікавиться

  • Анатолій КостенюкМожете залишити хоча б два слова про прочитане?
  • два слова

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 23.03.2020 12:55  © ... => Надія Крайнюк 

Дякую, пані Надіє! 

 23.03.2020 10:48  Надія Крайнюк => © 

Пристойні. Побратими, друзі,
всі хто поліг у лісо-смузі,
передають тобі привіт,
бажають, щоб ти зміг як слід,
на цьому непростому світі
за себе і за них прожити.

***Вразило. Дякую  

 23.03.2020 10:18  © ... => КАЛЛИСТРАТ 

Дякую, поне КАЛЛІСТРАТ! Скажу зараз банальнність: заради цього кожен з нас і пише)) 

 23.03.2020 09:46  КАЛЛИСТРАТ => © 

Отлично пан Анатолий ! Трогает....
Спасибо за стих!