Сироти
Дітки маленькі кликали маму:
„Вставай, голубко, нене кохана!
Прокинься швидше та кидай яму,
Бо ми не їли з самого рана!"
Даремно ждати... Побігли в клуню:
„Чом не йде мама? — скажи татуню!"
„Пождіть, не плачте, дітоньки милі:
Не видно — прийде ваша матуся,
Зварить кулешик, дасть льолі білі,
А я ще трохи помолочуся".
Не ждеться діткам, — побігли в клуню:
„Де ж наша мама? — скажи, татуню?"
Голову сумно тато понурив,
Обійняв діти, та що казати?
Трьома струмками піт з його дзюрив;
Лишив роботу, побрів до хати,
Злагодив їсти і знов у клуню...
А дітки в голос: „Куди, татуню?"
Зростають дітки — і голі й босі,
Вже не питають, бо зрозуміли,
Чом не приходить матуся й досі.
Нелюдські злидні кругом обсіли,
Всю спорожнили комору й клуню,
По заробітках женуть татуню.
На дворі люто тріщать морози,
А він працює і дні і ночі...
Краялось серце, змерзали сльози,
Поки заплющив навіки очі.
Побіжать дітки із хати в клуню:
„Нащо покинув ти нас, татуню?..."