04.04.2020 18:55
for all
13 views
    
rating 5 | 2 usr.
 © Грабовський Павло

Сироти

Дітки маленькі кликали маму:

„Вставай, голубко, нене кохана!

Прокинься швидше та кидай яму,

Бо ми не їли з самого рана!"

Даремно ждати... Побігли в клуню:

„Чом не йде мама? — скажи татуню!"

„Пождіть, не плачте, дітоньки милі:

Не видно — прийде ваша матуся,

Зварить кулешик, дасть льолі білі,

А я ще трохи помолочуся".

Не ждеться діткам, — побігли в клуню:

„Де ж наша мама? — скажи, татуню?"

Голову сумно тато понурив,

Обійняв діти, та що казати?

Трьома струмками піт з його дзюрив;

Лишив роботу, побрів до хати,

Злагодив їсти і знов у клуню...

А дітки в голос: „Куди, татуню?"

Зростають дітки — і голі й босі,

Вже не питають, бо зрозуміли,

Чом не приходить матуся й досі.

Нелюдські злидні кругом обсіли,

Всю спорожнили комору й клуню,

По заробітках женуть татуню.

На дворі люто тріщать морози,

А він працює і дні і ночі...

Краялось серце, змерзали сльози,

Поки заплющив навіки очі.

Побіжать дітки із хати в клуню:

„Нащо покинув ти нас, татуню?..."

Публікації: Павло Грабовський

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись