Довгі істини в стороні... у собі... вічні істини
Іноді слід відійти в сторону І дивитися на себе, наче не ти, а люди і ти з ними...
В поглядах далеких І близьких, в зустрічах термінами стислих,
в спогадах тихих, старанно пам`яттю збитих.
У рухах невпевнених і часом гнітюче принишклих,
У потязі, що везе від рідних, щоб вернутися до рідніших,
У друзях, що вчасно змовчать для слів правдивіших,
Знесилити образи, гординю, щоб стати сильнішим.
Щодень фасувати сумніви про ідеальніших
У шафі багато мудріших, гарнішиш іших... і іших...
У книгах, піснях, ролях на закладки розписаних,
У воротах від себе й до себе собою зачинених
Від замочування бруду до білоснів випрасуваних,
Від збитих колін до зашитих аорт серцем вишкалених,
Від забутих повчань до пророчих мостів вимощених,
Від прокльонів убивць до прощення гріхів вистражданих.
Довгі істини в стороні... у собі... вічні істини...
Київ, 03.04.2020