Горпина та Лиса Гора
З Любові починається Людина,
Жила собі в Опішні Василина!
Чудовая, привітная дівчина,
Та заздрила сестра її Горпина!..
Вона була горбата і лінива,
Погана серцем, ліком невродлива!..
Сорочці у сусідів вночі крала!..
Нікого у селі не поважала!..
Та вигнали батьки Горпину з хати,
Бо дуже стидно за дочку було!..
Пішла вона по лісу в хащі рути,
Холодним вітром з півночі дуло!..
Та розшукала діва там ворожку,
Домовилась згубити Василинку!..
Лиш диво-квітку відьма побажала,
Що тільки в ніч дощову розквітала!..
І дочекалась ночі цей Горпинка,
Йшла злива, із блискавкою гроза,
Ніби ридаюча небесная сльоза!!!
Понад горою бігла вже чаклунка!..
Та дочекалась її Лисая Гора,
Тільки за квіти серце відняла!..
Поцілила блискавка прямо в очі,
Розвіяв вітер порох опівночі!..
Нічого більше там не виростає,
Але зірок у Небі Благодать!..
І очі в Місяця надією горять!
Та досі кажуть відьма на квітки чекає!
_
* За мотивами народної легенди Полтавської області "Про Лису гору". Записано в Опішні Зіньківського району від Носікова Валерія Даниловича (1956) 2008 року. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.
Згідно з легендою, відтоді там нічого не росте. І нарекли те місце — Лиса гора. А ще існує повір’я, що вночі, коли йде дощ, Горпина все ще намагається нарвати потрібних квітів і віднести їх відьмі для зілля.