Далекоглядки
з рубрики / циклу «Холодні жмутки»
Піду дивитися на ті далекоглядки
сред злата сонця й синяви степів.
Біленькі вітрила оперезалися, немов розлогі гілляки,
не спускались на мить за десятки років.
Гойдався той човник, неначе малятко,
сивий моряк, лаштував його шлях.
І на берегу радіє маленьке дитятко,
батечко повернувся зі служби на тих кораблях.
На плечах сплелися міцненькі обійми,
слізьми залилося старече лице.
Загорлало серце, немов оті сурми…
Щастя огортало, і врешті мовив слівце.
Повернутись додому, кошт вартував,
та задля родини своєї, життя б за неї віддав!
м. Вишгород, 26 грудня 2019 року