Жменька попелу на забаву вітрам
Так вже сталося, вибиті вікна.
Мені простору було мало,
Мені дихання твого мало,
А ще того, що вище неба.
А ще зорі чомусь так давлять.
Слава Богу, ти зорею не стала.
Лиш темницею, чи границею,
У коханні сестрою-чорницею,
А ще першою грозовою краплею,
Від якої уже не сховатися
Серед протягів, поміж демонів,
Упіймати б шаленства дугу.
Жменьку попелу на забаву вітрам.