Шлях у падінні
до віршувань в окупації
1.
вЕсна рання так схожа на осінь стару у дощах -
вітер зниділий шепче жалі-протиряччя гілкам,
слота сивою падає сіткою вод по дахах
і калюж каламуть як уламки дзеркал хідникам...
і розхитує місто у холоді подихом бриж,
що заблуканий сплутаний сіткою крапель сльоти.
і у небі овальний іржею покоцаний спиж
ледь висвітлює шлях від самотності до самоти.
крізь лінивощедротний нудотний з небес водоспад
весь скорючений йду...- і бездумновнікуди мій рух.
...а цей вітер з дощем у весні наче безлад у лад
ворохобні силкуються викрасти мій капелюх.
раптом вщухло усе - ні дощу, ані вітру нема -
освітився мій шлях у маячний манливий оман...
2.
...камнепадінням в хаосі бруківкою шлях у нікуди.
і під літаврою спеки, що сонце в пустелі безлюдній -
накри палаючи шумно у день у весні не весінній
і надокучні фанфари гучнії у камнепадіння.
кроки мої на шляху, що крихкий ненадійний і згубний
і над безоднею - звідти мелодії лірні і трубні.
звуки відлунні ті наче лілеї леліючий локон
і легкодимні в стрічках серпантинних - по ним мої кроки...
куди і навіщо знадливий цей шлях у захмарені далі,
обрисом де мерехтію ілюзія пилу скрижалей
долі у попелу тінь по камінню ніхто у нікуди?..
згорблений скрючений мерзло неспішно у млінні
тану в заобрії й гине мій шлях у падінні каміння.
