Сльозами умита дорога до обрію
Ріки наповнені брУдним посудом,
Луки чадіють від парфум,
Й давно притупився біль від осуду,
Та розвіявся прахом гнітючий сум.
Сльозами умита дорога до обрію,
До примарного обрію чистоти,
Під девізом "не я" гірськими породами
Лишайник розсіявся до сліпоти.
Й на тілах, весною оплаканих згарищ,
У липні не видно ні сліду життя,
Для "не я" ще достатньо нових пристанищ
Й жертв для наступного прокляттЯ...
Прийде ж день... І "не я" доживе до краю,
І не лишиться рік для його обмиття,
На забутому згарищі тіло сховають,
Присипавши попелом із сміття...
Час мине... і наповняться ріки струмками
З недосяжних допоки живильних глибин,
Оновлення прийде чужими віками,
Й зацвіте звіробій на тлі домовин.
с. Мотовилівка, 13.07.2020 р.