Коли душею торкаєшся неба
В зіницях відбивається життя,
Затерлись усі "треба" і "не треба",
Й спинився час під звук серцебиття,
Коли у вдиху кожному жагучий присмак щастя,
У вдячнім видиху - букет чарівних муз,
Навіє вітер сповідь і причастя,
Звільнивши день від не важливих уз...
Й щось заворушиться у грудях лоскотливо,
Десь відзнайдеться невідоме " Я",
Таке сором`язливе і цнотливе,
Незвідане, немов саме життя.
Його б зростити в глибині душевній,
Не забувати в полохливій суєті,
Щоб у хвилини мОвчазно жертовні
Дні зустрічати у надійному взутті...
Його би міцно закріпити десь у скронях,
Щоб фільтрувались погляди й думки,
Й частіше небо відчувати у долонях,
Життям наповнивши всі ріки і струмки.
с. Мотовилівка, 06.07.2020 р.