Дорога
А. Кочетков
Припалюючи в тамбурі вагона,
вдивляйся, як минають у вікні
у сіл забутих станції дрібні,
з людьми, що зачекались на перонах.
Як ти, з них кожен залишив свій дім,
вони, як ти, зібралися в дорогу;
відчути і розлуку, і тривогу,
чомусь, як і тобі, судилось їм.
З просякнутого їжею вокзалу
нарешті твоя втеча відбула́сь
в прокурений вагон, плацкартний клас,
в дитячий плач, в хмільних розмов поталу.
З надією вдивляєшся за скло
у тамбурі, пронизуючи вечір,
що слугувало б виправданням втечі –
шукаєш там і спокій, і тепло.
Та тільки епідемії та війни
в брудному склі, твій стомлений зівок;
як спогад, що ще вчора були вдвох,
на стиках рельсових – удар подвійний.
На тих, у кому поклик мій не згас
чужим життям пройти хоч мить по краю,
циганкою старою зачекаю,
лише на вас біля білетних кас.
