Вершник без голови
Ти появлявся зверхньо на вершинах
Присмерклих пагорбів, як павітер колов
В сирому подиху… Мороз ішов по спинах,
А ти з’являвся, десь, на завтра… Знов, і знов.
Шукав живого, і живі причин шукали,
Охляли силами, і ти коня загнав.
Тебе убити сили теміні не дали,
А ти душив, ти убивав, ти знов повстав!
Поміж, чи над – дорога сльозами лягала,
Усе розкидав, розчубатив розгуляй.
Даремна сила надаремно гімн співала
Людській безсилі…Вітре чорних, диких зграй.