На Коропецьких усипальнях
********
Сади полило враз дощами
І пишно мальви розцвіли,
А ми з тобою манівцями,
Бродили вдвох, після грози.
Так ніжно, трепетно вдихали
Азон і свіжий запах руж,
Струмочки каламутні гнали
До вщерть наповнених, калюж.

І все жило, все клекотіло,
Співало, ніжилось, росло,
А нас з тобою: тіло й тіло,
Манила стежка за село.
Понад Дністер, рядами саду,
Де зав‘язався виноград,
Трясли дерева, поки впАдуть
Два спілі яблука підряд.
Кусали іх;
смачні, рум‘яні,
Мінялись ними, на смакИ
І цілувались..,
цілувались..,
Аж з неба падали зірки.
Через рови, кущі шипшини,
На «Хандерисовий Арбат»
Підставивши до сонця спини,
Ми поверталися назад.
На Коропецьких усипальнях,
Де спочивають Каганці,
Ми обіцяли не здаватись
І бути вірними собі.
І не здавались.
Світ брутальний
Нас загартовував до сліз,
Здавалось нам, що ми -
як човен,
Всім течіям на переріз.
Здавалося, що вже зробили
Ми для нащадків вільним край,
Нам так здавалось,
але сили,
Нас покидали зазвичай.
Нам бракувало ще почину -
Почати будувати ту,
Що знов назвемо Україну -
Веселу, вільну, гомінку...
Пройшли літа, минули зИми,
Вже дзвін на церкві б‘є в набат:
Підставивши до сонця спини,
Ми повертаємось назад.