12.09.2020 10:47
для всіх
243
    
  2 | 2  
 © Добродій Ольга Іванівна

Клен

Мій милий друже, клен наш пожовтів, 

Його, сердегу, осінь наздогнала.

Здається, він прожив зі сто життів, 

Здається, я сто літ тебе кохала.


По листі барабанить дрібний дощ, 

Сховаюсь під розлогими гілками.

Щодня проходжу сто спокут і прощ, 

Шукаючи кохання поміж нами.


А ти, мій друже? Як на чужині?

Знайшов свій клен? Чи, може, кипариса?

Летять листи… Чомусь все не мені…

Байдужість гострого грізніша списа…


Минають дні… Минають вечори…

В мелодії осінньої печалі…

Ми ж так любили!!! Але не змогли

Разом піднятись по життєвій вертикалі.


Сьогодні осінь, я і жовтий клен…

На гіллі виснуть спогади про літо.

Сховався сум в лаштунках мізансцен, 

За тим, що було нами пережито.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!