Згубні почуття
Передзвонами, перегуками
Йде Мороз шпаркий з лісу луками.
Посміхається сонця схлипами,
Поміж голих віт Кленів з Липами.
Кучерявиться паморозний чуб
Білим куривом димохідних труб.
Очі-бісики сяють просинню,
Ніжно вмитою дощем Осінню.
З калинових губ вітром лине свист,
Льодяних зубів сяє аметист.
Кожушок його в’є подолами -
Засипає слід юга колами.
Видний парубок, не одружений.
- Ой, кому ж бо він Богом суджений?! –
Стрепенулася Верба різками.
Відгукнулося між Берізками.
Пересудами сколихнувся Гай:
- Любить сам себе розбитний шугай!
Компліменти вам стелить дівоньки,
Крутить мигами та й голівоньки!
Виціловує палко кісоньки.
Схаменіться вже ви, Берізоньки!!!
Ті, не слухали. Обіймалися…
В ожеледицю, поламалися.
- Крижане воно, серце красеня! –
Затріщало десь в кроні Ясеня.
