Лісове озерце
Вицвіла у серпні озера свитина,
Що весна зіткала з бірюзи небес.
Заховало в лісі, ніби сиротина
Олов`яну вбогість діркуватих плес.
А воно ж недавно хизувалось спишна
У обнові чистій трепетних хвилець.
Заздрила й ридала верба безутішна,
Де латаття жеврів ніжний каганець.
Клени милувались у озерних шатах.
Стиха пліткували зграї рогози.
Дряпався калачик по бур’янних гратах,
Щоб узріти диво між списів лози.
Доторкнутись марив кожен хоч разочок,
Щоб почути вогкий шовк ясних дзеркал,
Потім непомітно відпивав шматочок,
Всотував душею голубий опал…
Осінь розшукала схованку озерця,
Що загорювало в берегах жорстви.
Уквітчала вбогі, вицвілі люстерця,
Різнокольоровим спалахом листви.
