Людина зіткана з добра
іде між небом і землею,
така незаймана і чиста,
босоніж, свіжою стернею.
Вона ще в Божому раю,
ще не прикриті її стегна
убивством першого ягняти,
іще не вічна і не смертна,
уже не праведна й не грішна,
ще не розділена і цільна.
Іде крізь мене і до мене
не знаючи добра і зла,
іде, щоб одягнутись в тління,
щоб статись зоряним піском,
дорогою, чи звуком мантри,
молитвою, чи болем в спині,
щоб не лягав і не згинався
в час сутінок і суперечок
між духом і бажанням вмерти.
(Прикрити тілом сором доброти).
