01.10.2020 23:51
for all
15 views
    
rating 5 | 1 usr.
 © Тетяна Амеліна

Ми не зникнем...

Ми не зникнем під зсувом, ми проростем,

Ми дна не торкнемось, бо станем небом,

Власну ношу до заходу донесем,

І у вирій, чи в тАртар - кому як треба...


Наша кров потече із не наших ран,

Що пектимуть, ймовірно, не менш дошкульно,

Ми, розвіяні світом, немов туман,

Спадковість в очах берегтимем пильно...


Ми розкажемо спогадами про нас,

Бо світлинам очей не заплющити часом,

Не старітиме профіль, не змарніє анфас,

Молитвами ректимем безмовним гласом...


Все як є: без прикрас, зайвих фраз, мішури,

Враз повстанем Йому перед очі,

Воскресають в нащадках прапращури,

В них збуваються сни пророчі...


Ми назавжди, ми є кровообіг життя,

Генофонд в покоління пророщений,

І в усмішці дитячій впізнать праотця,

Гріхи помагають прощені...



м. Київ, 24.08.2020 р.

Публікації: Тетяна Амеліна

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись