Упало небо в річку золоту...
Присів спочити вечір на порозі,
Сховалось сонце за гору круту,
Лишивши день спочити при дорозі.
Притихла пташка стомлена в гаю,
Туман розлився світом пеленою,
А місяць обціловує зорю,
І Вічність в тиші висне наді мною.
Десь там переплелися світло й тінь,
Галактик нерозгадані простори,
Чумацький Шлях веде у височінь,
В оте безмежжя неозоре.
Із подиву сідаю у траву,
Я– макове зернятко того світу,
І на долонях Всесвіту живу
Серед земного дивоцвіту.
Де пада небо в річку золоту,
Де жде мене з дороги синій вечір,
Де вітер гра мелодію просту,
Що ніжно обніма мене за плечі…
Львів, 26.10.2020