01.11.2020 14:34
for all
11 views
    
rating 5 | 2 usr.
 © Алла Мейта

Від землі



І то є за щастя онукам ступати по ній 

Ще теплій від паші чи вимріяній 

Лавандовим полем і соняхів повних. 


Босоніж дістати до сили дідів,  

Що сплять в сінокосах натруджених бджіл 

І вусом усміхненим зронюють роси.  


І випустить з вітром у шир й височінь 

Бабусину ніжність, що мов сивотінь,  

Притишену пісню плете дивокосами.  


Онуки ступають - земля оживає гронами 

І вся цілина ріллею стає невтомною 

І сіють роди лавандові долі й соняхи... 



Київ, 29.08.2020

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 03.11.2020 12:34  © ... => Каранда Галина 

Дякую щиро, пані Галино! Скільки завжди сумнівів до кожного вірша! З вдячністю перечитала б усі Ваші"придратися". Мені самій хочеться причесати, а як тільки починаю це робити, то виходить зовсім інший не менш непричесаний. 

 02.11.2020 21:02  Каранда Галина => © 

Цікаво, що всі ваші вірші мають різну форму, але всіх їх об`єднує нестандартність і нешаблонність. При бажанні можна знайти, до чого придратися, але якщо ваші вірші причесати по правилах, то вони втратять індивідуальність. А так чудово.
Мені подобається!