Від землі
І то є за щастя онукам ступати по ній
Ще теплій від паші чи вимріяній
Лавандовим полем і соняхів повних.
Босоніж дістати до сили дідів,
Що сплять в сінокосах натруджених бджіл
І вусом усміхненим зронюють роси.
І випустить з вітром у шир й височінь
Бабусину ніжність, що мов сивотінь,
Притишену пісню плете дивокосами.
Онуки ступають - земля оживає гронами
І вся цілина ріллею стає невтомною
І сіють роди лавандові долі й соняхи...
Київ, 29.08.2020
