Осіння горобинова казка

з рубрики / циклу «ДИТЯЧА ПОЕЗІЯ»

Вродила знову рясно Горобина –

Ясніли в листі кетяги червоні,

Рясніло поміж віття десь по сто.

Здаля пишалась, щедра та гостинна,

Усім схиляла ягідки в поклоні,

Хоч їх чомусь не куштував ніхто.

Хіба не ясно? У смаку всі біди.

Засумувала горобина дуже.

В пориви Вітру, з досвітку рвучкі,

Схитнула важко з урожаєм віти:

– Скажи мені, чи правда, Вітре друже,

Що я зростила ягоди гіркі?

Не встиг утішить Вітер Горобину,

Став з дальніх далей холод навівати,

Сипнувши дрібно з темних хмар дощем.

Та все ж у дощову осінню днину

Прийшла бабуся ягідок нарвати

Онукам рідним на цілющий джем.

Стрибаючи порою дощовою,

Між листя через вітряну загрозу,

Озвалась Білка до Бурундука:

– На Горобину прийдемо зимою,

Як стане кожна ягідка з морозу

Медова й насолоджено-терпка.

А поштою захмарною невпинно

Поміж краплин насупленого неба

Все слали телеграми снігурі:

– Чи ягідки вродили, Горобино?

У вирій вже гуртуємось до тебе,

Чекай нас о засніженій порі.

Й лісному птаству теж зима ввижалась,

Бо ласощів чекали смакувати,

Як кетяги присипле перший сніг.

А Горобина барвами пишалась,

Рясніла урожаєм гіркуватих,

Та дуже добрих ягідок своїх.