20.11.2020 10:21
for all
19 views
    
rating 5 | 3 usr.
 © Тетяна Чорновіл

Осіння горобинова казка

Осіння горобинова казка

Вродила знову рясно Горобина –

Ясніли в листі кетяги червоні, 

Рясніло поміж віття десь по сто.

Здаля пишалась, щедра та гостинна, 

Усім схиляла ягідки в поклоні, 

Хоч їх чомусь не куштував ніхто.


Хіба не ясно? У смаку всі біди.

Засумувала горобина дуже.

В пориви Вітру, з досвітку рвучкі, 

Схитнула важко з урожаєм віти:

– Скажи мені, чи правда, Вітре друже, 

Що я зростила ягоди гіркі?


Не встиг утішить Вітер Горобину, 

Став з дальніх далей холод навівати, 

Сипнувши дрібно з темних хмар дощем.

Та все ж у дощову осінню днину

Прийшла бабуся ягідок нарвати

Онукам рідним на цілющий джем.


Стрибаючи порою дощовою, 

Між листя через вітряну загрозу, 

Озвалась Білка до Бурундука:

– На Горобину прийдемо зимою, 

Як стане кожна ягідка з морозу

Медова й насолоджено-терпка.


А поштою захмарною невпинно

Поміж краплин насупленого неба

Все слали телеграми снігурі:

– Чи ягідки вродили, Горобино?

У вирій вже гуртуємось до тебе, 

Чекай нас о засніженій порі.


Й лісному птаству теж зима ввижалась, 

Бо ласощів чекали смакувати, 

Як кетяги присипле перший сніг.

А Горобина барвами пишалась, 

Рясніла урожаєм гіркуватих, 

Та дуже добрих ягідок своїх.

Публікації: Тетяна Чорновіл

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись