Туга
Десь пішла не туди… Десь невірно звернула…
Сипле сніг… розтає… по дорозі біжить…
Десь є щастя мости… Ні, не бачила – чула…
У полярному сяйві комусь мерехтить…
Зачиняю прожиті роки на ревізію –
Щось не сходиться… де би розтрату знайти.
Ми з тобою живем у сімейній колізії,
Хоча терплять любов електронні листи.
Чорні гілки вишень розчісує вітер,
Тулить їх до землі, щоб не змерзли, - дарма!
Розсипається туга зернятами літер –
Та не виростуть… Бачиш – надворі зима.
У розпачливій пісні сумної метелиці
Не згубити б себе, повернути б туди.
Але падає сніг… білим килимом стелиться…
Під собою ховає в минуле сліди
