12.12.2020 10:24
для всіх
107
    
  2 | 2  
 © Добродій Ольга Іванівна

Туга

Десь пішла не туди… Десь невірно звернула… 



Сипле сніг… розтає… по дорозі біжить… 



Десь є щастя мости… Ні, не бачила – чула… 



У полярному сяйві комусь мерехтить… 



 



Зачиняю прожиті роки на ревізію – 



Щось не сходиться… де би розтрату знайти. 



Ми з тобою живем у сімейній колізії,  



Хоча терплять любов електронні листи. 



 



Чорні гілки вишень розчісує вітер,  



Тулить їх до землі, щоб не змерзли, - дарма! 



Розсипається туга зернятами літер – 



Та не виростуть… Бачиш – надворі зима. 



 



У розпачливій пісні сумної метелиці 



Не згубити б себе, повернути б туди. 



Але падає сніг… білим килимом стелиться… 



Під собою ховає в минуле сліди 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 12.12.2020 14:42  Каранда Галина => © 

Дуже близьке мені. Прямо читаю, наче своє, рідне!) І настрій, і думки, і стиль - все, наче я років 6 - 10 тому...
Люблю Ваші вірші.