Зима
Зима закотилася мандаринкою у домівку,
По дорозі замерзла – сіла біля вогню.
Замоталась у плед, новорічну листівку
Заходилась писати короткому дню.
Смакувала лимоном – від кислого морщилась –
І книжками, залишеними на «як буде час».
Від солодких цукерок блаженна відмовилась:
Щедрувальникам буде малим прозапас.
Зупинила годинник - так голосно цокав…
І, здається, життя зупинилось на мить…
Мить блаженної тиші і ледь чутних кроків,
Мить мине, і залишиться прагнення жить.
У вікно заглядає-голосить метелиця,
Кличе зиму додому: пора знати й честь.
І на сніжній постелі зима спати стелиться,
На дорогах життєвих моїх перехресть.
Ми так схожі: самотні, холодні і горді…
Але кожна чекає на власну весну…
Щоб під радісну пісню пташиних акордів
Хтось зумів розбудити зі сніжного сну.