Таємнича млинцева казка

з рубрики / циклу «ДИТЯЧА ПОЕЗІЯ»

За дня в підпіччі Миша з Пацюком

Сироватку цідили друшляком,

З комори борошенця принесли,

Яйце і солі щіпку добули.

В макітру склали всі продукти ці

Й заколотили тісто на млинці.

За метушнею виждали вони

До ночі, як заснули Хазяйни.

Відповідальний за вогонь Пацюк

Зубами хмизу нарубав – цюк-цюк…

І серед печі розпалив дровця,

Бо ж, звісно, жар потрібен для млинця.

Вже й сковороду Миша притягла

Олійки в неї трішечки влила,

Ти, Коте, теж без діла не сиди,

Очицями в макітру присвіти!

А далі справа швидко в них пішла:

Кіт блимнув, Миша тісто налила,

Пацюк на жар тягнув, перевертав –

Аж дух млинцевий ніздрі лоскотав.

Очей котячих блиск, мов каганець,

Радіє Миша – тісту вже кінець!

У мисці запашних млинців гора,

Тож зняти пробу надійшла пора!

Спішив Пацюк, ледь не припік хвоста!

Усілись втрьох до миски – смакота!

Ділили всмак: ці верхні добрі – нам,

А нижні ще добріші – Хазяйнам.

Доїсти свої верхні ледь змогли,

Пацюк і Миша в нори поповзли…

Прокинулись уранці Хазяйни –

Ще не було такої дивини:

У затишному хатньому теплі

Млинці рум’яні в мисці на столі

В печі ще тьмяно тліє жар тихцем,

Спить долі кіт з надкушеним млинцем.