Калиновий етюд
Скрадався кіт зрання пухким сніжком,
Вгрузав у кучугурі щохвилини,
Бо на кущі пташки якісь гуртком
Клювали потай ягоди калини.
З замету хвіст тривожно виглядав,
На рівні снігу блимали очиці.
Зелений погляд нібито питав:
– Ви звідки прилетіли? Що за птиці?!
Губився кіт у роздумах своїх:
– Примерзлих ягід, звісно, геть не шкода,
Та нащо так забризкувати сніг?
Не чепка ж бо дзьобата ця порода!
Тих роздумів не слухали пташки,
З куща калини пурхнули десь далі
А кіт побрів вздовж тину навпрошки,
Гаптуючи в снігу сліди підталі.
