Дівчина і місяць
з рубрики / циклу «ДИТЯЧА ПОЕЗІЯ»
Здавна в тундрі, в холодів осаді
Дівчина-красуня проживала.
Доглядала оленів у стаді,
В чумі спала й їсти готувала.
Стійбищем раз дівчина гуляла,
Й олень поблизу спинився вчасно,
В небі хмарка-нарта пропливала,
З неї місяць викотився ясно.
Олень став до дівчини гукати:
– Заховайся, поки він не щезне!
Бо ж надумав місяць тебе взяти
У захмарне стійбище небесне.
Бив ногами олень дуже скоро,
З-під копит летіли снігу хури,
Поки парку з низу до капору
Не сховали мерзлі кучугури.
Бачив місяць тільки купу снігу
Й біля неї оленя на варті,
Зблід у хмарах дівчині на втіху
Та й поїхав небом десь на нарті.
Дівчина ж у чум побігла швидко,
Бо таки в снігу замерзла трохи,
Просушити парку і накидку,
Відійти від страху і тривоги.
Олень же ізнову б’є на сполох,
Про біду повідомляти треба!
Трубить звучно, рве зубами полог:
– Місяць з’їхав з неба, йде по тебе!
Вже й у чум зайшов з лицем сердитим,
Нарта збоку хмаркою зорилась.
Вдарив олень по снігу копитом –
Дівчина в вогонь перетворилась!
Пломенем прибульця охопила –
На земне з небес не посягати!
Місяцю терпіти вже несила,
Став пощади в дівчини благати:
– Я не посягатиму на тебе,
З неба вже не з’їду ні до кого
Уночі кататимусь по небу
Осявати людям путь-дорогу.
Дівчина прибульця відпустила,
По земному далі жити стала,
Нарта ж з ним у небо полетіла,
Та й у зірних маревах розтала.
Лиш як ніч проллє пітьму примарну
Ввись у стійбище небес правічне
Заясниться місяць в нарту хмарну
І поїде в сяєво Північне.
_
Нганасани – корінний самодійський народ Північного Сибіру, найпівнічніший народ Євразії. Колись кочовий народ, в 1940-1960 роках змушений був переселитися в селища південніше від основних місць кочування, їм був нав’язаний осілий спосіб життя. Зараз тільки близько 100 чоловік живуть напівосіло в точках мисливсько-риболовецьких промислів у тундрі.
Чисельність населення нганасани в Росії – 862 чоловік за переписом 2010 року.
Традиційне заняття – полювання на диких оленів і водоплавних птахів, а також домашнє оленярство, хутрові промисли, рибальство. Жінки займаються пошиттям хутрового одягу та національного взуття, вичинкою шкіри. Основний верхній одяг у чоловіків – малахай, у жінок – парка. Традиційне житло кочових нганасанів – чум. Проживали кочові нганасани в стійбищах, які мобільно пересувалися за оленячими стадами.
Нганасани важко піддаються асиміляції, досить широко користуються своєю мовою, хоч російська мова вже переходить критичну межу. Свій одяг цей народ називає костюмом священної гагари, так як згідно міфології вони ведуть рід від цього птаха. Нганасани притримуються язичницьких вірувань. Всі явища природи вважаються породженням Матері Землі, Матері Сонця, Матері Води і т. п. Також Нганасани шукають покровителів в вигляді скель, дерев, та різних фігурок.
З казки «Дівчина і місяць» можна узнати цікаві деталі про побут, одяг і спосіб проживання далеких предків нганасанів. Наприклад, казка намагається донести читачам, що основні покровителі народу цього суворого краю – сніг, вогонь і олень.
