Сон чи ява
Я тобою зовсім відхворіла,
пухом тополиним відпустила.
Що з того, що жевріла надія,
дивна почуттів моїх стихія?
Я тобою вже давно не снила,
на морозі серце схолодила.
Що з того, що дивлюся в край неба?
Для душі віддушина, потреба.
Я давно з тобою не літаю,
оновлюсь і нових мрій сплекаю.
Що з того, що зараз я безкрила?
Із весною повернеться сила.
Я себе у тобі загубила,
мабуть, тим і душу надщербила.
Сон про нас минувся наче ява,
разом з ним і щезла твоя зваба.
Львів, 06.02.2021
