Сорочині вечорниці
Серед зими сорока чорнокрила
Зі збираного з осені зерна
В гнізді своєму каші наварила –
Ох, апетитна вийшла! Ну й смачна!
Насипала собі чималу миску,
Багато ще й лишилось – днів на два.
Та раптом гілка тріснула десь близько,
Просунулась вухата голова…
Неждано знизу заєць куцохвостий
Не знати як на дерево заліз:
– Привіт, сороко! Мимохідь я в гості.
А що це в тебе пахне на весь ліс?!
Вмостився нишком, кашу наминає,
Вже з другою добавкою сидить.
Та ситне місце ще хтось не минає
І крилами в потемку лопотить.
Сова зненацька витріщила очі,
Зайшлась привітним голосом своїм:
– Уху! Уху! Тут каша проти ночі!
Немає миски? Й з горщика поїм.
Знов заєць суне миску підсипати,
Сорока ж лиш утерла піт крильми:
– Скінчилась каша, я лягаю спати.
Приходьте вже наступної зими.
Розходилися гості, вечоріло,
Завіяла пороша снігова
– Чого так мало каші наварила?
Сороці скрушно ухнула сова.
