ПЮРЕ
з рубрики / циклу «ГУМОР»
Микола з Лесем – трударі в селі,
І тин до тину ще й сусіди здавна.
Микола якось буркнув від землі:
– А цей рік, Лесю, бараболя славна!
Оце вродила! Мабуть не з‘їмо
Такої маси бараболі зроду.
– Чи то ж біда? У місті продамо! –
Махнув лопатою сусіда Лесь з городу.
В мішки згрузили лишній урожай
І аж в Одесу в складчину добились.
Одеса – на картоплю бідний край:
Швиденько спродались, що треба накупились…
Схотілось їсти, є і вільний час,
Бо на вокзал по розкладу ще рано.
Сказав Микола: – А давай хоч раз
Зайдемо на обід до ресторану…
За столик сіли. Вже й меню в руках.
Що ж делікатного такого замовляти?
А ціни! Ціни ж в списку – просто жах!
За раз весь виторг можна прогуляти!
Вже видно, що Миколу зло бере,
Картуз у жменю і на вихід – ходу!
Та крикнув Лесь: – Поглянь сюди! Пюре!
Бач, дешевеньке! І не їли зроду.
Не скоро з стравою офіціант прибіг,
”Жлобам” ”смачного” побажавши кисло.
Миколу розібрав нестримний сміх,
А в Леся низько щелепа відвисла.
Закривши рота вимовив: – Ого!
То он як зветься на городі втома!
За гроші їм! Але ж пюре цього
Засипано півльоху в мене вдома!!!
