16.03.2021 12:56
for all
9 views
    
rating 5 | 2 usr.
 © Лана Цвіт

Людина і дощ

Людина і дощ

Впертий дощ по старезній бруківці 

вмілим кроком вистукує такт,  

пальцем мокрим веде по маківці,  

я для нього чужий артефакт. 



Я для чого? А він - необхідний: 

напувати усе, щоб жило. 

В унісон із землею як рідний,  

а мене ніби тут й не було. 



Він - стихія творця і правиця,  

бо на благо, на користь буття,  

він - наповнена небом криниця,  

що дасть спраглому краплю життя. 



Я ж піщинка супроти стихії,  

лиш корону людини ношу 

та сліпа, мої вуха глухії,  

зайва я на шляху у дощу. 



Я не вмію, як дощ, чи не хочу,  

у природи беру досхочу,  

ноу-хау свої я торочу 

не на користь, на шкоду дощу. 



Я - лиш мить, серед степу - билинка,  

дощ це знає і робить своє. 

Я для нього маленька людинка,  

якій шанс він щоразу дає... 



Львів, 16.03.2021

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 17.03.2021 10:55  © ... => Анатолій Костенюк 

Дякую за відгук! 

 17.03.2021 08:23  Анатолій Костенюк => © 

Згідний з цим віршем. Дощ, як на мене, неповторне, багатозначне, я би сказав, гіпнотичне та різноманітне (і багато ще яке) явище. Настроєвий вірш. Дякую.

 16.03.2021 15:48  © ... => КАЛЛИСТРАТ 

Дякую!!!!!! 

 16.03.2021 15:01  КАЛЛИСТРАТ => © 

+++! Спасибо! Отличный стих!