Степу

Вітром буйним і великим,

Виганяло з дому,

І людей, і коней разом,

Всіх, по всьому світу.

Люди й коні, як ті брати,

Гуляли на Волі,

Своє серце, свою душу,

Віддавали Долі.

Скільки їх, в полях забито,

У степах забуто,

Не повернуться ніколи,

Вони в своє жито.

І у пахоті, у битві,

Вони завжди разом,

Виживали, і летіли,

В атаку, щоразу.

І надійніше не було,

Друга, в цілім світі,

І зріднились, і боролись,

З ворогами, в світі.

І летіли, в степ безкрайній,

Щоб побути разом,

І рідніше, в цілім світі,

Не було, в нас даже.

Все красиво, і до ладу,

Була у нас Воля,

Тільки в степі широкім,

Та й у цьому полі.

Ми ж бувало, у поході,

Не жаліли друга,

Наша Доля, та покаже,

Хто живий, чи вбитий.

Ми ж не вірили, усьому,

Що приносив вітер,

Ми боролись, і згорали,

За життя, на Волі.

І ніхто нам не розкаже,

Де Правда, де Доля,

Ми боролися, у битвах,

За Свободу, й Волю.

Скільки їх, отих відважних,

Спочиває в полі,

Вже не прийдуть, не розкажуть,

Як їм там, на Волі.

Так буває, кінь і воїн,

Завжди одне ціле,

І у битвах, і в дорозі,

Ще й у полі, вдома.

І рідніше в нас не було,

Друга, та й донині,

Щоб отак, завжди ми разом,

В полі, й домовині.

Пролетіли, проспівали,

Ми з тобою Долю,

Що була в нас, за порогом,

Й не вернеться, знову.

Коні й люди, як ті брати,

Звеселяли Волю,

Не повернуться ніколи,

Вони в своє поле.

Вибирати, брати друга,

Бути братом, в Долі,

Ще такого, й нам прийдеться,

Боротись, за Волю.

Київ, 22.09.2020