ЖИВИМ

Душа болить за Україну,  

І серце давить за дітей,  

Що не прожили свого віку,  

Та й вже не бачили Людей,  

Таких людей, простих і милих,  

Які жили в усі часи,  

На цій землі, на Україні,  

І рабстві, й волі, для дітей. 

Вони робили все для діток,  

Щоб жили в мирі, серед нас,  

Були здорові та щасливі,  

В любові нашій, і весь час,  

Була в них Віра і Надія,  

Усе життя... Та був той час,  

Коли на землю цю, спітнілу,  

Від трудоднів та мозолів,  

Залізло горе, причуміле,  

Лишило всіх і вся, їди... 

І вже не має того права,  

Кругом і все одна війна... 

Воно казилось і бісилось,  

В безсилій злобі на людей,  

Які жили завжди у мирі,  

І вміли милувать дітей,  

Які любили все дитяче,  

Та ще й могли усе віддать,  

За щастя й долю, не собачу,  

Своє життя, і благодать. 

За Волю бились покоління,  

За чесний труд, своїх дітей,  

Щоб не родились вони в рабстві,  

Щоб були вільні, від царей,  

Які уміють тільки бити,  

Вбивати всіх і вся, дітей,  

Які самі готові з`їсти,  

Самих себе, у цій війні. 

І вже не буде їм пощади,  

Ось тут, ніколи, в цій землі,  

З людей оціх, що пам`ятають,  

Отих дітей, у тій війні. 

У тій війні, без права й долі,  

Твого народу, що в крові,  

Був замордованим у полі,  

І був затоптаним в землі. 

І вже як хто що не казав би,  

Як треба жити на землі,  

Ви поверніться, та згадайте,  

Що кажуть діти, з під землі. 

Ви вже ніколи не пробачте,  

Свого народу біль і жаль,  

Ви пам`ятайте, Бог все бачить,  

Усю ту правду та печаль. 

І вже ніколи не прощайте,  

Всю ту наругу над дітьми,  

Вони жили, вони раділи,  

Вони все бачили, й пішли. 

Туди, де край усього світу,  

Туди, де загнані, в ярмі,  

Були змордовані, і вбиті,  

На Україні, в цій землі. 

Душа болить за Україну,  

Та серце душить за дітей,  

Хіба вони у чомусь винні,  

Що так дісталось їм, з "людей"... 

Київ, 25.10.2019