З циклу «Сонети темного кохання»
Федеріко Гарсіа Лорка
Amor de mis entrañas, viva muerte,
en vano espero tu palabra escrita
y pienso, con la flor que se marchita,
que si vivo sin mí quiero perderte.
El aire es inmortal. La piedra inerte
ni conoce la sombra ni la evita.
Corazón interior no necesita
la miel helada que la luna vierte.
Pero yo te sufrí. Rasgué mis venas,
tigre y paloma, sobre tu cintura
en duelo de mordiscos y azucenas.
Llena pues de palabras mi locura
o déjame vivir en mi serena
noche del alma para siempre oscura.
Federico García Lorca
Sonetos Del Amor Oscuro
en vano espero tu palabra escrita
y pienso, con la flor que se marchita,
que si vivo sin mí quiero perderte.
El aire es inmortal. La piedra inerte
ni conoce la sombra ni la evita.
Corazón interior no necesita
la miel helada que la luna vierte.
Pero yo te sufrí. Rasgué mis venas,
tigre y paloma, sobre tu cintura
en duelo de mordiscos y azucenas.
Llena pues de palabras mi locura
o déjame vivir en mi serena
noche del alma para siempre oscura.
Federico García Lorca
Sonetos Del Amor Oscuro
Люблю до болі, смерть кохаю милу,
чекаю звістку – дні повзуть роками.
боюсь тебе згубити між зірками,
забутий, сам стою під небосхилом.
В каміння вічне вітер б’є щосили.
Чужі бруківці сонце з небесами.
Сочиться місяць мерзлими медами
та душу не п’янить: там тьма спочила.
Там рвуться кігтями лілеї ніжні,
звірина суть та крила білосніжні,
я вистраждав тебе, відкривши жили.
Так хоч листи твої мене б зцілили,
або покинь мене на муки вічні
в глибинах непроглядної могили!
27.04.2021р.
