Sully-Prudhomme
Тіні l`ombre
Notre forme au soleil nous suit, marche, s`arrete,
Imite gauchement nos gestes et nos pas,
Regarde sans rien voir, ecoute et n`entend pas,
Et doit ramper toujours quand nous levons la tete.
A son ombre pareil, l`homme n`est ici-bas
Qu`un peu de nuit vivante, une forme inquiete
Qui voit sans penetrer, sans inventer repete,
Et murmure au Destin : « Je te suis ou tu vas. »
Il n`est qu`une ombre d`ange, et l`ange n`est lui-meme
Qu`un des derniers reflets tombes d`un front supreme ;
Et voila comment l`homme est l`image de Dieu.
Et loin de nous peut-etre, en quelque etrange lieu,
Plus proche du neant par des chutes sans nombre,
L`ombre de l`ombre Sully-Prudhomme L’Ombre.
SULLY-PRUDHOMME l`ombre.
Imite gauchement nos gestes et nos pas,
Regarde sans rien voir, ecoute et n`entend pas,
Et doit ramper toujours quand nous levons la tete.
A son ombre pareil, l`homme n`est ici-bas
Qu`un peu de nuit vivante, une forme inquiete
Qui voit sans penetrer, sans inventer repete,
Et murmure au Destin : « Je te suis ou tu vas. »
Il n`est qu`une ombre d`ange, et l`ange n`est lui-meme
Qu`un des derniers reflets tombes d`un front supreme ;
Et voila comment l`homme est l`image de Dieu.
Et loin de nous peut-etre, en quelque etrange lieu,
Plus proche du neant par des chutes sans nombre,
L`ombre de l`ombre Sully-Prudhomme L’Ombre.
SULLY-PRUDHOMME l`ombre.
Спинюся – тінь лежить, піду – і тінь іде,
так м`яко стелеться, переповзає наче;
глуха все чує, без очей все баче,
як сонце вигляне, завжди мене знайде.
Та й сам я також тінь. Немов хмаринки десь
небесний силует, стривожено маячу,
тому, сам по собі, нічого я не значу:
іду туди, куди юдоль мене веде.
Чи тінь я ангела, котрий напевно й сам –
тінь деміурга по ним створеним світам,
і я, подібністю здаюсь йому ріднею?
І, може, десь іще моєї тіні тінь,
також, як я, вдивляючись у височінь,
запитує про це і тінь лежить під нею.
