07.05.2021 07:12
для всіх
56
    
  1 | 1  
 © Ольга Шнуренко

Не знаю

з рубрики / циклу «Філософські мотиви»

Не знаю, що мене тримає в цьому світі,

Що заважає в теплий вирій полетіти,

Залишити турботи і печалі на землі,

І розчинитись, ніби привид, уві млі…


Що змушує долати нелегкі дороги,

Наосліп вперто йти і в кров збивати ноги,

Радіти добрим людям, оминати злих,

І пам’ятати рідних, мертвих і живих…


Вночі мене лякають потойбічні звуки,

Не знаю, хто врятує душу від розпуки,

Коли затихне невгамовний в тілі біль -

Моє життя, на жаль, не схоже на водевіль…


#Ольга_Шнуренко



м. Київ, 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 07.05.2021 10:18  Анатолій Костенюк => © 

Я б останній рядок доробив, хоча, як співав Окуджава:

...кожен пише як сам чує,

як сам дихає – віршує,

не стараючись вгодить.

Так природа захотіла.

Нащо? Це не наше діло.

І чому? Не нам судить.

Вірш Ваш, як на мене, відвертий та важкий психологічно. Я, в таких випадках, керуюся Шевченовим:

Удвох, кажуть, і плакати

Мов легше неначе;

Не потурай: легше плакать,

Як ніхто не бачить.

Леся (але для цього потрібно мати її геній), взагалі, збудувала на болі величний храм своєї поезії. На мою думку, існує тематична різниця між чоловічою та жіночою поезією, що дозволено жінці, напиклад сльози, чоловікові - зась!)))