Коли на двох одні казки
У борсука в весняний час відсиріла нора –
Дах протікав, постеля вся сочилась від води,
Тож вирішив: житло старе змінити вже пора,
Сухіший прихисток шукав, куди б переповзти.
Й нарешті дім знайшов собі в дубовому дуплі,
Тут буде сухо врешті-решт – і сумнівів нема,
Простора спальня, вхід зручний низенько при землі,
І літом добре жити в нім, і не страшна зима.
А вище, в меншому дуплі – то пугача житло.
Птах привітався і сказав: – Давай дружити вдвох
І жити чемно, щоб між нас незгоди не було.
А дуб стараймось берегти, щоб довше він не всох.
Борсук під дубом листя згріб і землю розпушив,
На постіль листя та трави наніс в дупло своє,
Драбинку знизу приладнав на сук, де пугач жив,
Щоб милуватись на зорі, як сонечко встає.
Літає пугач уночі, не спиться й борсуку,
Удень обоє сном міцним відлежують боки.
А зранку по-сусідськи вдвох зберуться на суку,
Де мудрий пугач перед сном розказує казки.
Про шепіт листя на вітрах чи росяні стежки,
Про сонце, місяць серед хмар і зір ясний горох,
Помовчати важливо теж по дружбі залюбки,
Коли на двох одні казки і дуб один на двох.
.gif "{#}")
