Світло
У чорній масі тонули хмари на тлі неволі,
Гриміла в вухах спокути спрага колючим вітром,
Здавалось - сонце згубило силу в самотньому полі,
І раптом - Хтось із мороку неба випромінює світло...
Промови-голки нещадно шиють тісні одежі,
Палітра літер понаплодила слів-паразитів,
Здавалось - місце глухонімим у самотній вежі,
І раптом - душу рятує Слово, що випромінює світло...
У колотнечі шукають світла незрячі очі,
Камінням вкрились колись відрадні барвисті квіти,
Чорніють фарби під дахом сліпої апатії ночі,
І раптом - рятує Погляд, що випромінює світло...
А хмари й далі вбирають смуту, журбу й скорботу,
Блукають очі, шукають квіти примарним світом,
І світ довкола навряд чи зміниться хоч на йоту,
А ти поіншав - й відтоді сам випромінюєш світло...
с. Мотовилівка, 09.08.2021 р.
