22.08.2021 23:59
для всіх
152
    
  2 | 2  
 © Тетяна Амеліна

Світло

У чорній масі тонули хмари на тлі неволі,  

Гриміла в вухах спокути спрага колючим вітром,  

Здавалось - сонце згубило силу в самотньому полі,  

І раптом - Хтось із мороку неба випромінює світло...

Промови-голки нещадно шиють тісні одежі,  

Палітра літер понаплодила слів-паразитів,  

Здавалось - місце глухонімим у самотній вежі,  

І раптом - душу рятує Слово, що випромінює світло...

У колотнечі шукають світла незрячі очі,  

Камінням вкрились колись відрадні барвисті квіти,  

Чорніють фарби під дахом сліпої апатії ночі,  

І раптом - рятує Погляд, що випромінює світло...

А хмари й далі вбирають смуту, журбу й скорботу,  

Блукають очі, шукають квіти примарним світом,  

І світ довкола навряд чи зміниться хоч на йоту, 

А ти поіншав - й відтоді сам випромінюєш світло...



с. Мотовилівка, 09.08.2021 р.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 18.10.2021 01:00  Каранда Галина => © 

Сподобався вірш! І формою, і суттю.