Сон про Україну

з рубрики / циклу «Політичне»

Я бачила хвилі вві сні.

Аж чорні, безкраї ці хвилі.

І зорі легкі золоті,

Що хмарами нічка покрила.

Пронісся сумний ураган,

Все більш розлютилася річка.

І місяць, мов мідний казан,

Блищав в чорній темряві нічки.

Рвав листя останнє з дерев,

Ревучи і стогнучи, вітер.

Була це війна королев,

Ім`я яких Осінь і Літо.

А посеред водних глибин,

На хвилях страшних і жахливих,

Легкий білий човничок плив,

Минаючи бурі крикливі.

Красивий, немов золотий,

Не раз над ним хвилі літали.

Маленький, та не боязкий,

Бо хвилі його не лякали.

А дощ не втихав ні на мить,

Став сірою диво-стіною...

Аж бачу: в човні тім стоїть,

Дівчина вродлива з косою.

У білому платті, легка,

І в бурю – немов золотиста.

Пшеничне колосся в руках,

На шиї – разочки намиста.

Вдивлялися очі у ніч,

В вінку червоніла калина.

Хоч краплі торкалися пліч,

Але не боялась дівчина.

Мій сон дивовижний розтав,

Розвіявся з мороком ночі…

В душі моїй – дівчина та,

Прекрасні, задумливі очі.