Усе зневічує земля

Усе зневічує земля, 

І лиш лишається каміння.

зникають і талант, і вміння, 

і вироста нове насіння, 

що паростками зрине ввись, 

думки зотліють у книжках, 

заплутаються в павутинні

на інтернетних сторінках, 

і зістарі`ються-

мислі не винні:

ніщо таки - недовговічне, 

вітри часів розвіють розум, 

розсіють пам`ять, нaче пил, 

і впаде долі кожен роздум, 

і величі впадуть без сил, 

і ва`ги, й промені гармоній

перебудують назви мір, 

і переплутаються разом

нитки усіх відомих вір, 

і зміняться наріччя й мови

до невпізнаних начертань, 

і розпочнуть вивчати знову

основи вже відомих знань, 

і десь злетить увись ракета

до нових сонць й нових планет, 

і, між галактик, десь напише

новий свій вірш новий поет

на мові нам уже незнаній, 

абеткою, що недотями, 

й колись розгорнуть ті скрижалі, 

нові філологи руками

і будуть думати роками, 

кому, чому, де і для чого

хтось звів докупи звуки мови, 

й точитимуться там розмови, 

так романтично і святково, 

та десь загубиться той ключ

відгадки істини основ, 

і розпочнеться усе знов

вже на основі нових мов.

й летіти будуть зорельоти

збираючи знань камінці, 

що заблищать в малій руці

малого немовляти, 

і довго будуть так гадати, 

куди летіти й до якої

планети між зірок пристати, 

а промінь часу нескінченний

вертатиме старі знання, 

й творитимуться навмання

нові теорії розумні, 

де зорельоти так безшумно

нові надшколи заснують, 

які вивчатимуть лиш суть

як вберегти людські роди`

від всіх негод

і від біди-

о, зорельоте безупинний

людської мислі, 

линь, лети, 

аби знайти планету Вирій, 

гартуючись в наук всіх вірі.

Іван Петришин