Усе зневічує земля
вірші українською мовоюоснови вже відомих знань,
І лиш лишається каміння.
зникають і талант, і вміння,
і вироста нове насіння,
що паростками зрине ввись,
думки зотліють у книжках,
заплутаються в павутинні
на інтернетних сторінках,
і зістарі`ються-
мислі не винні:
ніщо таки - недовговічне,
вітри часів розвіють розум,
розсіють пам`ять, нaче пил,
і впаде долі кожен роздум,
і величі впадуть без сил,
і ва`ги, й промені гармоній
перебудують назви мір,
і переплутаються разом
нитки усіх відомих вір,
і зміняться наріччя й мови
до невпізнаних начертань,
і розпочнуть вивчати знову
основи вже відомих знань,
і десь злетить увись ракета
до нових сонць й нових планет,
і, між галактик, десь напише
новий свій вірш новий поет
на мові нам уже незнаній,
абеткою, що недотями,
й колись розгорнуть ті скрижалі,
нові філологи руками
і будуть думати роками,
кому, чому, де і для чого
хтось звів докупи звуки мови,
й точитимуться там розмови,
так романтично і святково,
та десь загубиться той ключ
відгадки істини основ,
і розпочнеться усе знов
вже на основі нових мов.
й летіти будуть зорельоти
збираючи знань камінці,
що заблищать в малій руці
малого немовляти,
і довго будуть так гадати,
куди летіти й до якої
планети між зірок пристати,
а промінь часу нескінченний
вертатиме старі знання,
й творитимуться навмання
нові теорії розумні,
де зорельоти так безшумно
нові надшколи заснують,
які вивчатимуть лиш суть
як вберегти людські роди`
від всіх негод
і від біди-
о, зорельоте безупинний
людської мислі,
линь, лети,
аби знайти планету Вирій,
гартуючись в наук всіх вірі.
Іван Петришин