Підосичники
Байки болотяника
А ну ее в болото!»
Пісня
Як з Ту́ру йти на Заболо́ття,
у лісі є трясовина.
Хоч не велике те болотце,
та кажуть люди, що без дна.
Там озерце, що Дружба зветься
від Турського неподалік.
Селяни втратили вже лік
худобині, що як пасеться,
заходить у трясовину.
Зате вже там красноголовців
базарну торбу не одну
і не один грибник наповнив.
Бувало, хтось там і блукав,
бо біс водив, як той казав.
Ось про один такий випадок,
як хочете, вам розповім.
У теплий вересневий ранок
я по гриби покинув дім.
Осика там де трясовиця,
і підосичнику у ній
як шапкою не червоній,
а не уникнути мисливця,
хоч тихого, але з ножем.
Іду збираю по порядку –
цей зрізав, далі під кущем
наступного ясніє шляпка…
Ще крок і лісу, де не глянь,
немає, а навколо твань.
Лише в зарослому затоні
серед болота – острівець,
над очеретом місяць вповні
і купина йде навпростець
до острівця. В нього на спи́ні
між стовбурів, як дивний птах,
вмостилась хижа на гілках,
до неї сходи по драбині.
Із невеличкого вікна
проміння падає на ряску,
в промінні золотом вона
виблискує, неначе в казку
потрапив і, як бісів жарт,
побачив під водою скарб.
Як вийшов, зараз не згадаю,
та шлях додому все ж знайшов.
По стежці, по самому краю
Трясовину я обійшов.
Та часто згадую з роками,
неначе бачу наяву –
в затоні з ряскою пливу,
неначе місяць між зірками.
І та хатина на гілках –
чи ще чекають в ній на мене?
Як знову вийшов сам на шлях,
здолавши марево зелене?
І досі хочеться мені
пройти туди по купині…