Байки болотяника
Утоплені
А ну ее в болото!»
Пісня
І
Дубовий ідол Перуну́
і товстий Водяник
лежали вдвох в обіймах сну:
до них, туди, на глибину
ще промінь не проник.
ІІ
І снилася Водянику
затонова блакить,
на дні в купальному вінку
утоплена лежить.
Коли торкнеться промінець,
від місяця з за хмар,
її розбудить накінець
серед дівчат-примар.
Тож береже у річці сом,
чатує наяву,
допоки не скінчиться сон,
русалочку нову.
Чому ж пішла в купальну ніч
ця дівчина з життя?
Серед людей звичайна річ –
зневага почуття.
Тепер, як випливе зі дна –
над берегом піде.
Його шукатиме вона
і втопить, як знайде.
Щоб було весело удвох
між місячних лілей
кохатись, там де вогкий мох,
і де нема людей.
ІІІ
А ідолові Перуна
жахливий снився сон:
його звалили до темна
і кинули в затон.
І бігли люди вздовж ріки,
до берега йому
пристати не дали палки́,
аж доки ліг на мул.
Вже скам`янілий від віків,
які на дні промок,
Водяника в ріці зустрів,
здружилися удвох.
І, часом, під русалчин спів
розповідав йому,
як блискавками гуркотів
та розривав пітьму,
як понад хмарами літав
володарем небес
і називався у світах
як Одін, чи як Зевс.
Водя́ник слухав ці байки,
всміхаючись у вус,
бо в це йому на дні ріки
не вірилось чомусь.
