18.09.2021 21:45
only 18+
56 views
    
rating 5 | 1 usr.
 © Антоніна Спірідончева

Караденіз

Караденіз

2

Хвилі стіною летіли на човен,

Гребні здіймали і нутрощі чорні,

Сипались бризки рудаві, мов бронза,

В чайці козацькій сліпець грав на кобзі.


Берег видніє, на березі круча.

І козаки налягають ще дужче,

Гупають веслами, б’ють тую хвилю,

Кобза співає і море міліє.


Бризнула хвиля останній разок,

Чаєчка стукнула носом в пісок.

І козаченьки, гарячая кров,

Стали носити на берег добро.


Зразу ж ділити взялися по-братськи

Та роздивлялись коли яку цяцьку,

Люльки курили, вроняли смішки,

Потім уділ позгрібали в мішки.


Та й потопили під кручею чайку,

Сіли, на хвильку запала мовчанка.

Вилазку спомнили – враз посмутніли,

Скільки братів погубили у хвилях.


Спомнили, як на галеру напали,

Турок як збив із корми Теліпайла,

Як вражий велетень лисий і грубий

Скинув у море Безштанька і Чуба.


Як зайнялася сорочка в Драча,

Як він качався і звіром кричав,

Як розрубали навпіл Крутидулю…

Всі просльозились й усіх пом’янули.


Тільки стоїть і дрижить, як осика,

Дівка смутна, за рукав себе смика.

Просить: «На волю пустіть мене, братці…

Божою ласкою хай вам воздасться…»


Хто пирснув сміхом, хто лоба потер.

«Дівко, просися в Шайтана тепер.

Він тебе вирвав із пазурів турка.

Брате Шайтане, відпустиш голубку?»


Очі Шайтан на сердешну підняв,

Глянув з-під лоба, мов шаблею втяв.

«Ти не просися. Продам – говорю!

Завтра тебе відведу лихварю!»


Хвиля волосся скотилась на око,

Встав він – чорнявий, рукастий, високий.

«Може, вторгую зо кілька акче».

Бранка від сорому раків пече.


Свище один козарлюга: «Е, ні,

Завтра ж цю дівку проп’єш у корчмі!»

Другий з усмішкою дує у вус:

«Шкода, дістанеться краля комусь…»


Третій озвався і плюнув до ніг:

«Кращої витягти з диму не міг?

Скільки було на галері роззяв

Ти собі топтану курку узяв.


Бачиш, негарна, страшна, наче жаба.

Може, у неї за вухами жабра.

Чорта не клич, утопи її в морі,

Знай, козаку від жінок тільки горе...»


Глянув Шайтан на ту сплакану й босу,

Бранку обірвану, простоволосу.

Мокрий пісок на лиці, мов кунжут,

І не коса в неї ззаду, а жмут.


Сплюнув, закинув мішок за плече,

Зблиснули серги, мов дольки акче.

Каже до дівки: «Зо мною ходім.

Там за горою у балці мій дім».


З клунком подерся стежиною вверх,

І проти сонця у променях мерх.

Зиркнув на бранку, мов кулею влучив,

І вона слідом полізла на кручу.


Плаче, гачками згинаються брови,

Вже сухостоєм обдерта до крові,

Тільки що дивиться з острахом вниз,

Як зяє пащею Караденіз.


Вийшли вони з козаком на рівнину,

Вітер гуляє - то вхопить, то кине.

Пустка навколо і жовхла стерня.

Свиснув Шайтан і підкликав коня.


Клунка вмостив, пил і порохи здув,

Любо поплескав й повів під узду.

Пісню затяг, обіймає скотину,

Підтюпцем бранка за ним, як билина.


Вхопить за лікоть і проситься в долі:

«Братику милий, верни мені волю».

Висмикне ліктя козак, наче волос,

Бранка тоді його вхопить за пояс:


«Брате, в неволю я силою брана.

Дай розшукати мойого Івана...

Мужа мого, моє серце єдине...»

Руку козак її з пояса прийме.


Знов молодиця його здоганя,

Тягне рукав, обіймає коня.

"Муж мій віддячить усім, чим багат..."

Зиркнув: "Не брат я тобі, ой не брат..."


Й знову притримував грубий мішок,

Вів навпростець без слідів і стежок

До бурдюга. Там звільнивши коня,

Рвану сорочку козак з себе зняв.


Тут же облився водою з криниці,

Гидко дивитись на те молодиці.

Кулями все його тіло побите,

Зчесин багацько і шрамових ритвин,


Шабля на поясі вітер руба,

Бите ребро випинає горба.

Вліз у бурдюг, як в звірячу нору,

Й рище наїдку собі по нутру.


Взяв бутль горілки, збовтав її в вир,

Рота роззявив і в горло залив.

Рушив до бранки – та проситься, плаче:

«Згляньсь, відпусти мене, добрий козаче…»


Тільки слізьми розсмішила Шайтана.

Зглянувсь і каже: «Чи ти, дівко, п’яна?»

Витяг з корзини сушену рибину,

В зуби пихнув і віддер половину.


Тим і поїв, бранку взяв на ланцюг

Та й затягнув у холодний бурдюг.

Каже їй: «Чим Бог послав – тим вечеряй».

Бідній гадюкою крутить у чреві.


Сіла і рибу ту сушену гризла,

Сушена риба їй в горло не лізла.

«Завтра на продаж тебе повезу», -

Влігся Шайтан на підстил і заснув.

Публікації: Антоніна Спірідончева

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись