03.04.2021 10:36
only 18+
45 views
    
rating - | no usr.
 © Антоніна Спірідончева

Караденіз

Караденіз

1

1. 

Море ворушиться прип’ятим звіром,  

Крутить водою і тягне у вирви,  

Хвилі здимаються, дьогтем налиті,  

Чорної кари вколисані діти. 


Вариться горе в одвічному лоні,  

Б’ється, кричить, знемагає в полоні. 

В темних, ганчір’ям застелених чревах,  

В сітях, залізних кайданах галери. 


Кару, що в морі ніяк не потоне,  

Вже наганяє козацька погоня,  

Палять мушкети, стріляють гармати,  

З диму зростають сміливці чубаті. 


Лізуть по нашві, кормі, як та кішка. 

Хтось вартовому вже випустив кишку. 

Ще бусурманин натнувсь на кийок,  

Шабля махнула – османину йок! 


Радість пішла по галері неждана: 

Каторзі край, усі бий бусурмана! 

Бранці від щастя покидали весла,  

Стали молитись: «Христосе Воскреслий!..» 


Вже й повставали, до брусів прикуті,  

Ждали, хто б їм повідкушував пута. 

А козаки, давши волю шаблюкам,  

Вже розбирали корзини і тюки. 


Та все добро опускали у чайки: 

Посуд полив’яний, срібнії чарки,  

Згортки тканини, дарунки жіноцтву,  

Харч всякий, пляшки олії і оцту. 


Вбіг наглядач: «Ви прокляті погани!» - 

Йокав і сік, кого міг, ятаганом,  

В ярості лютій згубивши чалму,  

Й сам впав від шабельки по качану. 


Хутко розходивсь вогонь по галері,  

Полум’я лізло на щогли дебелі. 

Нили невільники: «Визволіть, братці!» 

Хтось їм озвавсь: «Нема місця у чайці!» 


Зграя козацька товклась, мов скажена,  

Торби великі у всіх і кишені. 

Дим застеляв, як на бурю туман,  

Хазяйнував у юрбі ятаган. 


А козаки, відчайдушна порода,  

Влізли добра пошукати під сподом. 

Діви сиділи там в путах поганих – 

Бранки нещасні, брудні роксолани. 


Дим виїдав їм заплакані очі,  

Чулися крики й стенання жіночі: 

«Хлопці, врятуйте, пустіть нас на волю!» - 

«Ждіть! Будуть вам бусурманські покої!..» 


Хлопці пороли мішечки і клунки,  

Пхали у торби придатні грабунки 

І крізь завісу із докорів й сліз 

Суми виносили на перевіс. 


Баба схопила злодюжки штанину: 

«Зглянься на душі невиннії, сину…» 

Катом страшним обернувся синок,  

Глянув на бабу – і миттю їй йок! 


А козаки, вже набравши багатства,  

Заповзялись роздивитися бабство. 

Та їм негарна, крива, ця стара,  

Стали й сміються з такого добра. 


«Гляньте, розсілась яка дряхла баба! 

Нащо її тільки турок загарбав? 

Є тут налиті дівки й молодиці,  

Щоби з них пити, як воду з криниці?» 


«Хлопці! В диму ген не видно уже! 

Киньте тих баб, хай їх Бог береже!» 

Вгледів козак у кутку молодицю,  

І закортіло йому роздивиться,  


Чи вона гарна, чи досить струнка. 

Вліз, а та бранка йому копняка 

Вшила ногою, що він впав донизу. 

«Он як!» - сказав і їй пута відрізав. 


І за косу її силою тяг,  

Вів перед себе, тримав наче стяг,  

Дівці в об’ятті задерлася одіж. 

«Нащо вона тобі?» - «Буде на продаж!» 


Зверху нежартом палала галера. 

«Браття! Мерщій забираймось тепера!» 

Та заволав із низів тулумбас: 

«Турок горілки під сподом припас!» 


Всі засміялись: «А хитрий же турок!» 

Влізли в огонь і приперли грабунок. 

Бачать, язик дістається гармати: 

«Треба гармату з собою узяти!» 


Крам поскладали у чайки на днище,  

Так розпалалась галера, аж свище! 

Хлопці спустили на лямках гармату,  

В чаєчки скік – і чимшвидше тікати! 


Жаром стрибали червоні півні,  

Баби й мужі верещали в огні. 

В золоті хвиль, як у царствених ризах,  

Маяли в розкошах Караденізу. 


Море величне галеру прийма,  

Бачив козак, як пірнула корма… 

Перехрестилися, склавши оружжя: 

«Хай порятує Господь їхні душі». 


Й далі собі налягали на весла,  

З хитрого турка сміялись почесно: 

«Бачте, сам турок горілки не п’є,  

А козакові завжди в нього є!» 


Хлипала, ліктем козацьким приперта,  

Дівка, уткнулась в нашив з очерету,  

Дивлячись, як налягають гребці,  

Вся була сіра й бліда на лиці. 


Глянула густо на того зухвальця,  

Що врятував її, й стиснула пальці. 

Чорні очиці у нього орлині,  

Хвилею котиться з лоба чуприна. 


Він взяв кисета, що зрізав з мерця: 

«Дівко, а ти іще носиш вінця?» 

Брижить на ньому сорочка товста,  

Вітер боронить на грудях хреста. 


«Горда? У Кафу поїдеш із почтом?» 

Раною треться весельце об кочет. 

Дівка вхопилась вогнем за кокори,  

Видерлась верхи, щоб стрибнути в море. 


Миттю стягли її руки козацькі,  

Перстнями впилися в шкіру їй пальці,  

Кинули дівку до самого низу,  

В пащу роз’ятрену Караденізу,  


В сіті мотузяні й сплутані верви,  

В приспаний жар попелища галери,  

Чорної кари потоплені юрми,  

Сльози гіркі, переливані в рюми. 


Плиє козак, пісню вітрову слуха,  

Місяці серг його зблискують в вухах,  

Доля оманута в чаєчці квилить,  

Б’ються весельця об чорнії хвилі. 



2015, 2021 - не закінчено

Публікації: Антоніна Спірідончева

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 04.04.2021 08:30  © ... => Каранда Галина 

Тобто? Якщо ви маєте на увазі, чи є саме цей сюжет зафіксованим історичним фактом - то ні, це художній твір. Якщо питаєте, чи могло таке відбуватись, то так. У Дмитра Яворницького читаємо: "В той час одна половина відважних плавців працювала веслами, а друга, з ніг до голови озброєна, кидалася на абордаж "важкого, трирядовесельного" турецького корабля, відразу зчіплювалася з ним і негайно вривалася всередину, хапала гроші, золото, срібло, дорогі тканини, легкі товари, що не боялися води, решту добра палила, кидала за борт, простих людей вбивала, шляхетних брала в полон, корабель з усім екіпажем, непотрібний козакам через їх невміння керувати морськими суднами, пускала на дно, а сама швидко поверталася до своїх човнів і йшла геть". 

 03.04.2021 14:22  Каранда Галина => © 

А є десь посилання на ці факти?