Злива
Комахами жалючих поцілунків
Ти тягнеш із серця густий шираз.
Хоч мозок підбурює до повстання,
Ізнов віддаюсь в ці руки
Як в перший раз -
Востаннє.
Жадай мене, аріє небоокий,
Щоб в омуті тихім кипіла кров,
Щоб в подиху стогін тремтів цнотливо.
Кохай мене ще допоки
Нічний покров
І злива.
Від пестощів блискавки поміж нами
Відлунням небесної бурі б`ють,
Неначе нема їм кінця і краю.
А втім - ніч ніжна - на ранок
Любовна лють
Згорає.
Прокинулась... Світанок, тиша...
Кортить як той схиблений хтивий ман`як,
Занурить пальці у твоє волосся.
Та замість цього пишу:
"Привіт, мій друже. Як
Спалося?"
13.11.2020