Злива

Комахами жалючих поцілунків 

Ти тягнеш із серця густий шираз. 

Хоч мозок підбурює до повстання,  

Ізнов віддаюсь в ці руки 

Як в перший раз - 

Востаннє. 

Жадай мене, аріє небоокий,  

Щоб в омуті тихім кипіла кров,  

Щоб в подиху стогін тремтів цнотливо. 

Кохай мене ще допоки 

Нічний покров 

І злива. 

Від пестощів блискавки поміж нами 

Відлунням небесної бурі б`ють,  

Неначе нема їм кінця і краю. 

А втім - ніч ніжна - на ранок 

Любовна лють 

Згорає. 

Прокинулась... Світанок, тиша... 

Кортить як той схиблений хтивий ман`як,  

Занурить пальці у твоє волосся. 

Та замість цього пишу: 

"Привіт, мій друже. Як 

Спалося?" 

13.11.2020