На березі осені
час річковий... - рухливий час,
бурхливий, тихий, каламутний.
а то - прозорий мов кришталь,
похмуро сірий у негоду.
холодний, теплий і дзвінкий.
байдужим лише не буває...
хоча...
хоча.. - ці камінці,
пісок і водорість з намулом,
рибини з рибками пронизливі, верткі... -
чи то не є німа байдужість
заради вижити, щоб жить,
подовжитись надалі в часі
розмноженням
чи осадом у водах пісковим?...
між самих сильних виживе сильніший -
так заповідано світам...
а хитрий і злодійкуватий
хижак брехливий і слабкий,
а - головне! - життю шкідливий і отруйний?
до чого він?...
в усіх часах присутність мітить... -
невже, щоб тільки був сей рух
завжди в усьому і усюди?...
рухливість - світу суть?...
і цей, річковий час
також харчується рухливістю живого?...
то ж час - хижак?...
відсутня його сутність?
обличчям він - омана, зміна змін,
мінливий як погода у природі?
і води ці шумливі, річкові
тому похмуро сірі у негоду?
чи то - синизно сині від небес
в оправі часу озиром краси
і швидкоплинністю вражають?...
о! так...німа байдужість - час.
рухливість не байдужа -
вона красується, вмирає, голосить
і безупинна, суєтна відроджується знову.
вона як річка - вічна течія
кохання, мрій і віри, і надії...
...але... - ось вітер з обрію туман
здійняв вітрилом білим.
і дощ задріботів.
і сутінки одразу приступили.
і мерзло, холодно так стало!
на серці сум і щем... -
то хвиля річкова мов подих у самотність,
де завмирає час
і рух там поворотний -
рухливості нема...
рухливість там відсутня.
...від річки йду,
осінньою стежиною крокую.
карбую незавершені думки
у пам`яті...пізніше занотую
за кавою вечірньою...можливо.
так?...чи ні?... - не впевнений...не знаю...
у посміху затоплюю думки,
мов камінці в річковий час складаю.
