17.10.2021 16:09
for all
29 views
    
rating 5 | 2 usr.
 © Алла Мейта

Всі зорі у поглядах...

Всі зорі у поглядах, а погляди - в вічності неба,  

Як колись, і тепер планета ковтає час. 

Ранок - вечір... Жовте листя... Людина-амеба...  

День - як простір, як повінь річок... і погас. 


Сон короткий подовжить забути усе без жалю.  

Осінь гойдає ліхтар, жовте листя знову під ноги.  

У шаленстві вимірює спокій протезом люблю...  

І дороги везуть сигнальні швидкі допомоги.  


День вимірює кроки - дванадцять тисяч за раз.  

І лиш сивий вітряк похилився набік в Пирогові.  

Вітер грається листям, вітер давно уже згас...  

Як колись, і тепер - найкраще, звісно, кленове.  


Завтра сум береже за обіцяним зробленим вчора.  

Ранок - і знову ліхтар, а між ними тривоги суєт.  

Знає сивий вітряк, і від поглядів стомлені зорі: 

Пам`ять... Мить... І між ними розмова планет. 



Софіївська Борщагівка, 15.10.2021

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 17.10.2021 17:40  Каранда Галина => © 

Люблю такі вірші. Після кожного рядочку зупиняєшся і думаєш. А потім перечитуєш все разом...