Всі зорі у поглядах...
Всі зорі у поглядах, а погляди - в вічності неба,
Як колись, і тепер планета ковтає час.
Ранок - вечір... Жовте листя... Людина-амеба...
День - як простір, як повінь річок... і погас.
Сон короткий подовжить забути усе без жалю.
Осінь гойдає ліхтар, жовте листя знову під ноги.
У шаленстві вимірює спокій протезом люблю...
І дороги везуть сигнальні швидкі допомоги.
День вимірює кроки - дванадцять тисяч за раз.
І лиш сивий вітряк похилився набік в Пирогові.
Вітер грається листям, вітер давно уже згас...
Як колись, і тепер - найкраще, звісно, кленове.
Завтра сум береже за обіцяним зробленим вчора.
Ранок - і знову ліхтар, а між ними тривоги суєт.
Знає сивий вітряк, і від поглядів стомлені зорі:
Пам`ять... Мить... І між ними розмова планет.
Софіївська Борщагівка, 15.10.2021
