Журавлинове намисто
Згубивши сон після дощу нічного,
Холодної осінньої пори
Їжак набік відсунув двері з моху
І прогулятись вийшов із нори.
Неподалік гущавина рослинна –
Червоних ягід рясно між листків.
Та це ж уже достигла журавлина,
Дрібненька смакота з усіх боків!
А трохи далі, ніби на сторожі,
Грузді поважні виросли в траві
У капелюхи, на тарілки схожі,
Налиті вщерть люстерка дощові.
Їжак поглянув на грузді крислаті,
Й відзначив зразу – вже солити час.
З’їв ягід жменьку, буркнув: – Кислуваті,
Але намисто буде в самий раз!
Тож журавлину рвав і безупинно
Нанизував намисто на голки,
А ще збирав у листяну торбину
Для борсука сусіда залюбки.
Гадав: – Щоб борсукові смакувалось,
Про те, що кислі ягідки, втаю…
А осінь у люстерка милувалась
На пізню вроду ягідну свою.
