Прориваюсь крізь хмари-тумани,
Крізь зарослі трав і кущів.
Що разу себе проклинаю,
Коли вибиваюся з сил.
Мокрий, спітнілий, загублений,
У цім розмаїтті життя,
Мій захват накрився утомою
У цих болотах без кінця.
В долині смертельної тіні,
Давно не боюся я зла.
За щастя зустріти хоч очі ворожі,
Та ворога в мене нема.
І Бога, що душу пастиме у травах
На тихих розливах води.
Ногами у росах, головою у хмарах,
Знесилений йду в нікуди.
Дрогобич, 2011
